Інформатор поспілкувався з ректором КНУ ім. Т. Шевченка Володимиром Бугровим про історію й сьогодення Червоного корпусу: виявилося, що в історичної будівлі є чимало загадок
Днями Інформатор помітив, що біля Червоного корпусу КНУ ім. Т. Шевченка від історичного муру почали відпадати цілі шматки тиньку й фарби. Ми запитали про це в ректора, Володимира Бугрова: він пояснив, що вже висловив претензії до підрядної компанії, яка реставрувала мур у 2019 році. А ще, ми розпитали про сьогодення й минуле Червоного корпусу університету: з’ясувалося, що в нього є свої таємниці, а на подвір’я згодом також чекає реставрація.
– Чи є потреба звернути увагу на якісь елементи Червоного корпусу – будівля ж історична, напевно має певні потреби?
– Безперечно. Ми, коли буде можливість, повернемось до питання внутрішнього двору Червоного корпусу: його реставрація планувалася ще перед повномасштабним вторгненням, оскільки деякі елементи старішають, їх потрібно поновлювати. А так – ми ж за Червоним корпусом слідкуємо. Тут же й дерев’яні перекриття, які ми намагаємося не перевантажувати.
– Досі дерев’яні, їх не замінювали?
– Так. Минулого року, попри виклики війни, ми завершили встановлення пожежно-охоронної сигналізації в Червоному корпусі. Вона працює водночас, як система оповіщення під час повітряних тривог, і виконує багато інших функцій. Але вона насправді досконала в тому сенсі, що в нас дерев’яне перекриття даху, ще й дерево між поверхами.
– У 2019-му востаннє перефарбовували Червоний корпус, він тоді став навіть червонястішим, а капітелі центральної колонади фарбують чорним. Чому саме такі кольори?
– Все непросто, є багато версій, але одна з найточніших – що це кольори ордену Св. Володимира, чиє ім’я носив Університет.
– Знаю, що Червоний корпус був таким не завжди: 1843 року, одразу після побудови, його пофарбували у світлий колір…
– А потім перефарбували – у зелений!
– Як же він став саме пізнаваним, Червоним, корпусом?
– Це відомо достеменно: коли подавали “прошеніє” царю, щоб побудувати тут корпус університету – а тоді він був ще за містом, бо воно закінчувалось на Бессарабці – то є зафіксована в документах відповідь від царської адміністрації: “на цьому рисунку власною його імператорською величністю рукою написано – “так має бути: колір, як в Зимовому палаці у Санкт-Петербурзі”. Але там зовсім інший колір! У Києві щось “пішло не так”, тому був такий дивний підбір кольору. А є ще одна, чисто побутова, легенда: будівельники витратили надто багато грошей, і тому взяли найдешевшу фарбу, яка була на той час, червоний сурик. Наскільки вона відповідає дійсності, сказати важко, але так кажуть.
– Коли будівлю фарбують зараз, хто визначає, яким має бути тон червоного кольору?
– Тон підбирається спеціально. Взагалі, коли ми робимо ремонти, все серйозно: коли ми відновлювали корпус механіко-математичного факультету на Виставці (Національний експоцентр, або ВДНГ – Ред.), робила це німецька компанія. І вони змушені були, коли демонтували стару, ще радянських часів, вестибюльну групу, задіяти цілий дослідницький центр, що є в них у Баварії. Він моделює навіть парусність вікон. Так само і тут: коли ще в середині 2010-х зверталися до компанії-виконавиці, вона враховувала низку чинників. Це й грибок, і сонце. Тому ця фарба підбиралася на основі мікробіологічного аналізу, для покриття історичної споруди.
– Звучить серйозно.
– Так і було. Я тоді ще був проректором з навчальної роботи, але бачив, наскільки ґрунтовно вони працювали – це були 3 місяці робіт. Вони заміряли навіть сонячність по різних стінах. Зверніть увагу: там, де зараз центральний вхід, ця сторона, на 4 поверсі немає вікон.
– А чому так?
– Бо це – північна майже сторона, і тут немає сонця. А взагалі, вхід мав бути на іншій стороні, де нині розташований ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна. Я часто задаю нашим гостям питання “на засипку”: чому вул. Володимирська йде від Софії? Адже вона мала б бути Софіївською! – А все тому, що вул. Володимирська мала б проходити з іншого боку від університету Св. Володимира, коли вона ще проєктувалася, і мала доходити аж до Володимирського собору, який тоді також ще був в проєкті. Але зробити так не змогли – тому вулицю “перекинули” на іншу сторону корпусу, й зробили вхід звідти. Тому-то на 4 поверсі з того боку, де ботсад, вікна є, а зі сторони вулиці – ні.
– Вам особисто такий колір подобається?
– Цілком. Знаєте, кажуть, що “червоне – то любов”, в нас її тут багато. А чорний – трохи журби, й без неї нікуди. Мені тут дуже подобається, знаєте – 42-й рік я тут. Але коли вперше потрапив після вступного іспиту до Червоного корпусу – отримав сильне враження. Нас, студентів філософського факультету, привели сюди, зібрали всіх в центральному вестибюлі – і, хоч він виглядав тоді не так, як зараз, – все одно вразив. Тож всім своїм студентам і студенткам я завжди раджу: щоб відчути дух Університету, заходьте завжди через центральний вхід. Щоправда, зараз з міркувань безпеки зайти можуть самі лише філософи, історики й юристи. А в будівлі є й свої таємниці, і загадки.
– Розкажіть одну.
– На 4 поверсі корпусу був колись карцер – туди колись саджали на хліб і воду тих студентів, хто проштрафився. Так карали у ХІХ сторіччі. Зараз там один з підрозділів історичного факультету. Але інколи кажуть, що там блукає дух нерадивого студента!
Що саме сталося з історичними мурами біля Червоного корпусу
Нагадаємо, днями Інформатор помітив, що історичний мур Червоного корпусу КНУ ім. Т. Шевченка в центрі Києва почав розсипатись вдруге за останні 10 років. Небезпечну ділянку просто обнесли червоною стрічкою, обмеживши рух пішоходів.
А потім ми поспілкувалися з Володимиром Бугровим: він запевнив, що мур відреставрують, щойно з’явиться можливість, а робити це має виключно компанія, яка має відповідну ліцензію. Сама ж ситуація, коли мур, пофарбований у червоний колір, почав “скидати шкіру” (тиньк став відпадати від фасадної частини разом з фарбою), сталася через неякісний ремонт, виконаний ще у 2019 році.
ІНФОРМАТОР-КИЇВ НА FACEBOOK
